Практичні поради як подбати про себе та про оточуючих на період воєнного стану
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ В ТРИВОЖНІЙ СИТУАЦІЇ?
Ситуація невизначення та напруги впливає на наш психо-фізіологічний стан. Це природньо. Але ми маємо розуміти, що від стану дорослих напряму залежить стан дітей.
Саме тому важливо піклуватись про себе та дбати про те, щоб допомогти дітям впоратися із тривогою.
Пропонуємо вам ознайомитись із практичними рекомендаціями:
1. ГОВОРІТЬ З ДИТИНОЮ про те, що вона відчуває, обговорюйте емоції. Поясніть, що страх перед невідомим – це нормально. Можна спілкуватися різними способами: вербально, малюнками або ж в ігровій формі.
2. БУДЬТЕ ПОРУЧ. Дитина має відчувати вашу підтримку. Коли вас охоплює паніка, згадайте, що поруч – дитина, яка просто не розуміє, що відбувається. Намагайтеся опанувати себе.
3. СПІЛЬНО ГОВОРІТЬ ПРО МОЖЛИВИЙ ПЛАН ДІЙ. Поясніть, як діяти в різних ситуаціях, складіть план. Розкажіть, чому важливо дотримуватися ваших рекомендацій (“Так ми будемо в безпеці”, “Так я буду спокійним/-ою за тебе”).
4. ЗРОБІТЬ ЩОСЬ РАЗОМ. Спробуйте почитати чи послухати (аудіо) книги з дитиною, помалювати, поспівати: у спільній діяльності дитина відчуватиме вашу підтримку.
5. КОНТРОЛЮЙТЕ СЕБЕ. Основна допомога дитині – ваш самоконтроль. Коли ви здатні критично мислити, оцінювати ситуацію та вгамовувати паніку, дитина не відчуває та не переймає її.
Поради укладено за рекомендаціями Міністерства охорони здоров’я та матеріалами платформи https://nus.org.ua/
Ми обов'язково з усім впораємось!
Адаптація до процесу навчання.
Як допомогти дитині налаштуватися на навчання, коли довкола війна (нова ситуація, місце перебування, думки про неї чи її наслідки):
1. Робочий простір
Для того, щоб налаштуватися на навчання та сприяти адаптації до процесу навчання важливо організувати простір вдома. Робочій простір допоможе швидше адаптуватися та переключатися на робочий процес (навчання).
Бажано будь-яке заняття починати з прибирання на столі та облаштування робочого місця.
Наведення порядку допомагає зробити місце "своїм", знизити рівень тривоги та зробити простір безпечнішим.
2. Особливості робочого та особистого простору для дітей різного віку:
- Зі школярами початкових класів на початку можуть бути поруч батьки, якщо діти про це просять.
Важливо також не втручатися, а просто підтримувати своєю присутністю неподалік.
- Школярам передпідліткового та підліткового віку важливо мати особистий простір, "відділитися" під час власної діяльності, тому забезпечте їм окремий простір.
3. Важливість ритуалів:
- Під час уроків важливо знаходитися за робочим місцем. Негативно впливають на навчання робота на ліжку або лежачи. Горизонтальне положення розслабляє, а вертикальне - налаштовує на активну ментальну (розумову) діяльність.
- Стежимо за тим, щоб на робочому місці завжди була пляшка або склянка води. Дуже важливим є підтримувати водний баланс (як дітям, так і дорослим).
- Важливо щогодини робити паузи для фізичної активності.
Нашому мозку для навчання необхідний рух. Він сприяє виробленню дофаміну, який не тільки підтримує настрій, а й активізує гіпокамп і стимулює концентрацію уваги. Тому важливо робити паузи на фізкульт хвилинки.
4. Розвиваємо концентрацію:
- Деякі діти фіксуються на завданнях рухаючись. Ім важливо погойдуватися, похитиувати ногою або крутити в руках якийсь предмет. Тому не забороняйте їх таким чином концентруватися.
- Важливо також розуміти, що стрес під час війни може погіршувати фокусування на навчанні. Це є зараз нормальним. Діти обов'язково адаптуються та все надолужать.
5. Забезпечуємо дітей підтримкою:
- Сучасні діти більш вмотивовано вивчають те, в чому бачать доцільність і можуть отримати результат. Тому рекомендується формулювати для себе та своїх дітей успішність не тільки як гарні оцінки, а і як нові знання, навички та задоволення від процесу навчання. Дитині важливо показувати, що нам важливі не тільки її оцінки, а й те, що вона вивчає.
- Важливий момент: Мотивація до навчання знижується, якщо нас більше критикують, ніж підтримують. На 1 критичне зауваження бажано говорити мінімум 3 підбадьорливих. Тож мотивуйте свою дитину похвалою!
6. Важливість власного прикладу!
Батьки - це стабільна опора для дітей. Тому зараз доводиться працювати не лише над створенням комфортних умов для навчання дитини, але й над стабільністю свого емоційного стану. Це дійсно дуже важливо!
Не варто вимагати від себе надто багато. Будьте уважними до власних потреб, не соромтеся просити про допомогу, якщо це необхідно.
Пам'ятайте, що діти дуже адаптивні, але на адаптацію їм потрібні сили, час та наша підтримка.
Тривога невідомості
Сприймаючи та проживаючи актуальні події важко планувати майбутнє, непросто й примиритися з тим, що життя стало іншим, плани можуть бути відкладеними, майбутнє нечітким. Це може викликати ТРИВОГУ НЕВІДОМОСТІ.
Тривогу невідомості можуть відчувати і діти.
Якщо дитина важко переживає будь-які зміни, наполягає на своїх правилах у іграх або спілкуванні, неохоче приймає нове - можливо, вона також має так звану ТРИВОГУ НЕВІДОМОСТІ.
Така тривога пов'язана із браком відчуття безпеки, передбачуваності, страхом перед тим, що може статися. Щоб впоратися - дитина може обмежувати свій досвід і прагнути максимальної постійності і контрольованості подій.
Подібні переживання завжди були притаманні як дорослим, так і дітям. А їх загострення під час війни - нормальне, бо бачення майбутнього зараз - обмежене, а відчуття безпеки часто умовне.
Але допомогти дитині та собі впоратися з тривогою невідомості можна. Пропоную до уваги наступні рекомендації:
1. Зробіть передбачуваним те, що можливо передбачити.
Познайомте дитину із планом на день. (Попередньо побудуйте такий план самі). Але пам'ятайте, те, що відбувається кожного дня, і є відомим для вас, може не бути таким для дитини. Сплануйте ранкові і вечірні ритуали. щоденну прогулянку (за можливості), спільне читання чи перегляд фільму, дзвінок чи повідомлення рідним, тощо.
2. Залучайте дитину до планування там, де це можливо: "Що готуватимемо на вечерю?", "Яку книгу послухаємо?".
Дитині (і нам дорослим також) важливо відчувати контроль, тож дайте його там, де можливо. Якщо дитина має труднощі із вибором, пропонуйте альтернативи: "Готуємо салат з капустою чи тушковані овочі?", "Підемо на майданчик чи покатаєшся на самокаті?".
3. Передайте дитині частину обов'язків, тим самим посиливши відчуття контролю, а також спроможності, важливості, здатності впливати і діяти.
Це має бути щось просте, але важливе: поливати квіти, годувати кота, вести щоденник, тощо.
4. Відповідаючи на важкі питання - не замикайте коло невідомості неправдивими або бажаними запевненнями. Разом із тим, кажіть те, що допоможе толерувати тривогу невизначеності: "Я не знаю, коли ми повернемося додому, але я сподіваюся, це станеться скоро". "Я не знаю, де зараз твій друг, але сподіваймося, що з ним все добре".
5. Далі - дайте дитині інструмент, який допоможе перейти від емоцій, що захоплюють, до дій: "Я не знаю, коли ми побачимося, але сподіваюся, це трапиться якнайскоріше, а поки - ти можешь подзвонити/намалювати щось йому/помріяти про зустріч".
6. Коли здається, що діяти безпосередньо в рамках турбуючого питання не вийде, зверніться до власних цінностей - що є важливим у житті - і поговоріть про це з дитиною. "Так, ми не можемо поки що бути вдома, але ми точно можемо відчути затишок". "Ми не знаємо, коли повернемося до звичного навчання або роботи, але ми можемо кожного дня дізнаватися щось нове".
Сплануйте конкретні дії, що можливо втілити у життя вже сьогодні.
7. Як емоція надто сильна - допоможіть пережити її через тіло. Навчіть дитину розуміти власний стан, називаючи його, і запропонуйте конкретні способи, що допомагатимуть емоції стати тихішою. Глибоке дихання чи дихальна гра, міцні обійми, чергування напруження і розслаблення, тупання ногами, прогулянка, тощо можуть бути корисними в залежності від інтенсивності емоції і потреб дитини. Використовуйте цю пораду і ви. Емоції мають проживатися і це можна робити безпечно і екологічно через наше тіло.
8. Відчуйте, яким є ваше відношення та проживання теми невідомості, що з вшим ресурсом, чи маєте ви надію і відчуття спроможності діяти там, де ви є і настільки, наскільки можливо і потрібно саме вам і вашим близьким.
За потреби - знайдіть шлях допомогти собі, бо головна запорука пережиття дитиною травмуючих чи стресових подій - надійний, стабільний, мудрий дорослий поруч.
Також, щоб в необхідний момент швидше пригадати помічні речі, ви можете заповнити з дитиною (а попередньо можете це зробити самі) картки, прикріплені до цієї публікації. Або сконструювати власні, виходячи з конкретних потреб.
«Як діяти, якщо дитина побачила щось шокуюче і налякана».
Обличчя війни страшне. І, на жаль, у ці часи діти нарівні з дорослими переживають жахи війни і можуть стати свідками шокуючих ситуацій.
1. Не сваріть і не соромте дитину за її переляк. Страх – природне і нормальне почуття, частина інстинктивної програми самозбереження. Він не піддається контролю у дітей, проявляється на фізичному рівні – здригання, плаксивість, порушення сну і апетиту, нервові тіки, заїкання.
2. Якщо ви побачили, що дитина сильно налякана, заспокоюйте, міцно-міцно обіймайте, зігрівайте своїм тілом, гладьте по спинці – це допоможе зняти напругу.
3. Нехай дитина плаче, якщо їй це потрібно. Не зупиняйте, не заговорюйте, дайте виплакатися, просто будьте поруч і показуйте свою любов.
4. Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила. Проговоріть за дитину те, що вона не може сформулювати сама: «Ти так сильно злякався, коли побачив…». Так ви допоможете їй випустити страх назовні. Як і будь-яка сильна емоція, яка залишається всередині, страх «тисне» на дитину, створює постійну напругу. А якщо випустити його назовні, як повітря з кульки, він втрачає свою силу.
5. Під час розмови з дитиною спробуйте створити безпечну і спокійну обстановку, обіймайте її, якщо вона не противиться. Говоріть повільно і неодмінно робіть паузи, щоб дитина мала час зрозуміти, а ви – тримати почуття під контролем.
6. Здебільшого однієї розмови недостатньо і доводиться повторювати багато разів різними словами, згадуючи подробиці того, що сталося. Це варто робити до моменту, поки ви не відчуєте, що страх дитини поступово зменшується. І головне – підтримуйте дитину кожного разу, коли вона згадує те, що трапилося і хоче поговорити про це («А пам’ятаєш, мамо, як я злякалася вибуху?»).
7. Розповідайте дитині про свої почуття і страхи: «Мені теж було страшно». Дозвольте собі і дитині боятися – не намагайтеся переконати її в тому, що насправді вона не боїться, що у неї не було приводу боятися або в тому, що насправді все це не страшно.
8. Запропонуйте намалювати свій страх або те, що злякало, – це допоможе впоратися з емоціями. Дитина сама обере, у який спосіб це зробити. Деякі діти малюють або ліплять сцену, якої злякалися, з точністю до найдрібніших деталей. Деякі покривають листи чорною або червоною фарбою, до дірок черкають на папері ручкою. Не варто направляти дитину до якогось «правильного» шляху вираження або оцінювати художні достоїнства результату, адже основне – виплеснути назовні те, що гнітить дитину всередині.
9. Пам’ятайте, дитина не народжується з умінням керувати своїми почуттями та емоціями. Та й не всім дорослим це добре вдається. Тому головне завдання – допомогти дитині в цьому.